Погода: Мошни C Графік роботи: Пн-Чт: 8.00 - 17.15, Пт: 8.00 - 16.00 (Обідня перерва: 13.00 - 14.00)
Інформація 26 сер 2015 08:13

Реквієм по сирзаводу

Реквієм по сирзаводуМало хто на Черкащині та за її межами не знав продукцію Мошнівського сирзаводу. Смачний та різноманітний асортимент приваблював немало покупців, красномовно про це свідчили черги автомобілів біля воріт підприємства. Бажаючих закупити для реалізації смачні та якісні вироби було немало. Стабільний та найкращий у селі заробіток мали робітники сирзаводу, а це без малого сто сімей отримували кошти на прожиток. Прибутковою була і казна місцевого самоврядування та держави за рахунок податків від сирзаводу.

Історія цього підприємства розпочалася ще у далекому 1926 році. Тоді тут було відкрито пункт, що приймав молоко від населення. Працювала та молочарня у 30-ті роки, є свідчення старожилів про те, що навіть в період німецької окупації тут приймали молоко. Багатьом родинам це було чи не єдиним доходом у важкий воєнний час. Не бідною була молочарня і в повоєнні роки ставши сирзаводом. Лише добрим словом слід згадати усіх його керівників. Найбільш успішним з них був нині покійний Неділько Василь Мусійович.
 
Саме він кардинально перебудував та оновив  підприємство створивши більш комфортні умови для роботи його працівникам. Але період приватизації поставив хрест на успішному розвиткові підприємства. Завод тоді став власністю колективу, але київські бізнесмени – брати Ковальчуки скупивши в людей трохи більше 50% акцій стали його власниками залишивши інших акціонерів ні з чим. Усунувши від керівництва Неділька В.М. ті бізнесмени витиснувши від робочого підприємства усе можливе перепродали його фірмі «Сван», що знаходиться у Черкасах. З того часу почалися у підприємства зовсім «чорні дні». Значно звузився асортимент  та якість виробів, катастрофічно впала заробітна платня. Додана у вироби пальмова олія перекреслила колишню славу мошнівських сирів та відвадила покупців. З 2004 року завод був зупинений та звільнені усі його працівники. Б
 
іля 100 сімей втратили добробут, а закладене - перезакладене під майнову заставу для отримання кредитів колись перспективне підприємство почало потихеньку руйнуватися. Фірма «Сван» розпорошилася на підрозділи з новими назвами, але це не врятувало її від страшних боргів перед партнерами. Про це були публікації у пресі, отже це давно вже не новина. Керівником підрозділу, котрий володів сирзаводом тоді був Романюк Сергій Іванович. Саме з цього часу фінансовий стан фірми став більш ніж катастрофічним. Про це свідчить лист, з вихідним номером 141-557 від 19.02.2010 р. котрий надійшов на адресу сирзаводу та довго перекидався там нікому не потрібний. «СТ Еквіннент Лізинг Україна» м. Київ, вик. Директор Наталія Брижицька , тел. (044) 390-54-54, повідомляє, що заборгованість ООО «Агропроект плюс» ( так звалася фірма – супутник «Свану») разом з СТОВ імені Устименка заборгувала їм 1 млн. 806 тис. 377 грн. 96 коп. Заборгованість має термін один рік та два місяці і невпинно зростає щомісячно. У випадку відмови відповідача через 10 днів мав відбутися суд за ухвалою якого в неплатника вилучається майно та техніка. Невідомо як склалися відносини у партнерів по бізнесу, а для Мошнівського сирзаводу почався період тотальної руйнації. Як стало відомо боржників у фірми «Сван» було більш ніж потрібно і кожен хотів повернути своє. Ще тоді почалися рейди руйнівників з м. Городок та інших підприємств.
 
Навесні 2010 року керівником сирзаводу стала Галевич Надія Петрівна, але фінансовий стан фірми від того не поліпшився. Невідомо ким був наданий дозвіл, але з січня 2011 року численні групи та бригади почали остаточне нищення обладнання та матеріальних цінностей на металобрухт. За свідченням керівників тих бригад метал забирався в рахунок боргу (один з них більше 100 тис. гривень). Вирізано більше 40 тон металу. Повністю зруйноване електропостачання (знищена електропідстанція), котельня, газові мережі та водокористування. Робоче обладнання вирізане в металобрухт. Посередині двору величезна яма з якої вийняті цистерни з-під мазуту, а весь двір запаскуджений залишками того мазуту. Будівлі розвалені ніби після бомбардування, доруйновуються бригадами різчиків металу та «старателями» з добування цегли. Не знаю, чи доповів у районну адміністрацію про таку руйнацію в селі його сільський голова Чорновіл А.Т., чи йому як завжди ніколи за бездіяльністю. А це, по великому рахунку, дуже шкодить іміджу влади в державі.
 
Спробуйте пояснити отій сотні людей, котрі працювали на цьому підприємстві, що їхні сподівання на його відродження вже ніколи не збудуться. Невідомо ким уповноважений ПП Левченко Сергій Миколайович  очолив процес руйнації, ті спроби таки досягли успіху. А сама пані Галевич Н.П. на території заводу так і не з’явилася. Зв’язатися з нею неможливо. Зачувши звідки телефонують в її офісі миттєво вмикається довгограюча «музична шкатулка», а пан Левченко надає недійсний номер мобільного телефону. Не виплатили «хазяїни» навіть зарплату охороні за 6 місяців кинувши людей напризволяще. Ось так, з березня  по травень 2011 року і загинуло підприємство. Одне із небагатьох, що іще  залишалися у Мошнах.

Дуже хотілося би знати подальшу долю цього підприємства, яке нині зруйноване ущент. Річ у тому, що в самому центрі села в напівзруйновані приміщення, які залишилися без належної охорони можуть потрапити діти та «мисливці» за залишками металу. Тут і до трагедії недалеко…

Турбує й інше. Хто буде сплачувати податки за землю у місцевий бюджет, хто відповість за руїни заводу, що створювався працею майже трьох поколінь мошнівців, як компенсувати втрату надії сельчан на відродження підприємства? Питання, питання…

Не знайти нині на них відповідей, бо за законами все робиться ніби – то й правильно, але  в результаті руйнується держава. Ота, в якій нинішні горе-підприємці стали гіршими від німецьких окупантів, принаймні ті не знищили сирзавод при відступі, а для недолугих новітніх господарів з шикарними вивісками копійки за металобрухт виявилися ціннішими втраченого заводу. Ще два роки тому в періодиці були публікації про горезвісний «Сван»  Запам’яталися вислови з тих публікацій  - Коли Ви стрінете по дорозі «Сван», то оминіть його десятою дорогою, а коли він постукає у Ваші ворота, то негайно спускайте з цепу собаку… Воістину пророчі слова!

То хто ж випустиь «собаку» чи вірніше кажучи закон, який би у подальшому унеможливив отакі руйнування ?  Скоріш за все це і є одне з найперших завдань законодавців. Бо поки вони уперто чубляться за якісь химерні ідеї, у цей час гине економічний потенціал держави. Повністю безкарно! Адже невеличкий сирзавод у Мошнах не єдине підприємство, що згинуло від некомпетентності власника, таких заводів лише в окрузі набереться немало. А що вже говорити про масштаби всієї держави? Отже, володіти не зовсім чесно надбаними підприємствами ще не означає, що їх можна отак знищувати та обдурювати людей. Хіба не знала влада про отаких господарників? А якщо знала, то чому ж тоді вчасно не вжила належних висновків. Мошнівський сирзавод вже не врятувати, то хоч з іншими слід розібратися та захистити від неминучої загибелі. Гляньте навкруги – скрізь побачите лише руїни; колгоспу та його підрозділів, колишнього базару, колишніх шкіл, культурної спадщини села. Руїни, руїни… Нині до них долучився вже й сирзавод. Що буде наступним, що іще знищать так звані підприємці у погоні за легкими грошима?

Сергій Гречуха. Краєзнавець. 2011р.
сирзавод мошни, мошни, підприємства мошни, мошни новини, новини мошни, історія мошни, історія
Реквієм по сирзаводуРеквієм по сирзаводуРеквієм по сирзаводуРеквієм по сирзаводу
Наверх