Сьогодні - День святого апостола Андрія Первозванного.

13 грудня Православна церква вшановує пам'ять Апостола Андрія Первозванного.

Святий апостол Андрій Первозванний – один з дванадцяти апостолів. Пам'ять святого Андрія Первозванного завжди шанувалася досить урочисто. Ще Петро I заснував на честь апостола першу та вищу нагороду - імператорський Орден Святого апостола Андрія Первозванного , який давався в нагороду сановників держави. Святий апостол Андрій Первозванний був родом з Віфсаїди Галілейської. Жив він згодом у Капернаумі, на березі Генісаретського озера разом з братом Симоном, займаючись рибним ловом. З юних років апостол Андрій відрізнявся молитовною спрямованістю до Бога. Він не одружився, а став учнем святого пророка Іоанна Хрестителя , возвестившего про Боговтілення. Коли святий Іоанн Хреститель вказав на Йордані святим апостолам Андрію і Іоанну Богослову на Ісуса Христа, називаючи Його Агнцем Божим, вони негайно пішли за Господом. Святий апостол Андрій став першим учнем Христа і першим сповідав Його Спасителем (Месією), привівши до Христа свого старшого брата Симона, майбутнього апостола Петра . В День П'ятидесятниці разом з іншими апостолами і Пресвятою Богородицею, апостол Андрій сповнився Духа Святого, як передбачив Сам Господь. З проповіддю Слова Божого святий апостол Андрій здійснив кілька подорожей, під час яких тричі повертався в Єрусалим. Він пройшов Малу Азію, Фракію, Македонію, Скіфію, Причорномор'я (за переказами Грузинської Церкви, апостол Андрій проповідував разом з апостолом Симоном Канаитом в Абхазії, де апостол Симон прийняв мученицьку кончину). Вгору по Дніпру апостол Андрій піднявся до місця розташування майбутнього Києва, де, як оповідає преподобний Нестор Літописець, поставив хрест на київських горах, звернувшись до своїм учням зі словами: «чи Бачите гори ці? На цих горах засяє благодать Божа, буде велике місто, і Бог спорудить багато церков». Просуваючись далі на північ, апостол Андрій дійшов до поселень слов'ян на місці майбутнього Новгорода і у нинішнього села Грузино поставив свій жезл. Звідси апостол Андрій через землі варягів пройшов Рим і знову повернувся у Фракію. Тут в невеликому селищі Візантії (майбутньому Константинополі) він заснував християнську Церкву, присвятивши у єпископа одного з сімдесяти апостолів Христових — Стахия.

На своєму шляху апостол Андрій зазнавав багато скорботи від язичників. Його били, виганяли з міст. Але Господь зберігав свого обранця і за його молитвами здійснював дивні чудеса. Останнім містом, куди прийшов святий апостол Андрій Первозванний, і де прийняв він мученицьку кончину в 62 році, було місто Патри (Патрас). Тут по молитві апостола видужав важко хворий Сосій, знатний городянин. Накладенням апостольських рук зцілилася Максимілла, дружина правителя Патрского і його брат філософ Стратоклій. Це спонукало жителів міста приймати від апостола Андрія святе Хрещення, проте правитель міста консул Егеат залишався закоренілим язичником. Святий апостол з любов'ю і смиренням кликав до його душі, прагнучи відкрити йому християнську таємницю вічного життя, чудотворну силу Святого Хреста Господня. Розгніваний Егеат наказав розіп'яти апостола. З радістю прийняв святий Андрій Первозванний рішення правителя і зійшов на місце страти. Щоб продовжити муки апостола, Егеат наказав не прибивати рук і ніг його до хреста, а прив'язати їх. За переказами, хрест, на якому був розп'ятий святий апостол Андрій Первозванний, мав форму літери «Х» і отримав назву «Андріївський хрест».

Два дні апостол з хреста учив присутніх навколо городян. Люди, які слухали його, всією душею співчували йому і вимагали зняти святого апостола з хреста. Злякавшись народного обурення, Егеат наказав припинити страту. Але святий апостол став молитися, щоб Господь удостоїв його хресної смерті. Як не намагалися воїни зняти апостола Андрія, руки їм не корилися. Розіп'ятий апостол, віддавши Богу хвалу, вимовив: «Господи, Ісусе Христе, прийми дух мій». Тоді яскраве сяйво Божественного світла освятило хрест і розіп'ятого на ньому мученика. Коли сяйво зникло, святий апостол Андрій Первозванний вже віддав свою душу Господу. Максимілла, дружина правителя, зняла з хреста тіло апостола і з честю похоронила його. Мученицька смерть апостола Андрія Первозванного пішла приблизно в 62 році. У 357 році мощі святого апостола Андрія Первозванного були урочисто перенесені до Константинополя і покладені в храмі Святих Апостолів поруч з мощами святого апостола і євангеліста Луки і учня апостола Павла - апостола Тимофія. За взяття Константинополя хрестоносцями, в 1208 році мощі святого апостола Андрія були перевезені до Італії і поміщені в кафедральному храмі в Амальфі. При Папі Римському Пії II (1458) чесна глава святого апостола Андрія була перенесена в Рим і покладена в соборі святого апостола Петра.

Слов'янські обряди:

Ще в дохристиянські часи саме в цей період відзначали свято Калити, а християнська доктрина замінила його іменем апостола Андрія Первозваного. Проте пережитки старого залишилися, зокрема, це виражено в т. зв. обрядах Калити, спеціально для яких дівчата випікали коржі, котрі мали назву «калити». Потім із цією обрядовою стравою влаштовували різноманітні ігри та ворожіння.

Існує чимало описаних ворожінь, якими користувалися дівчата на Андрія. Багато з них схожі на ті, які були на Катерини. Потрібно, наприклад, зняти взуття з лівої ноги й почати ним міряти відстань від столу до порогу: та дівчина, яка перша це зробить, першою і вийде заміж.

Молодь у цей день влаштовувала різноманітні забави. Основна дія свята — це відкусування «калити». Печиво прив'язують якнайвище попід стелею, а потім хлопці та дівчата з зав'язаними очима мусять дострибнути до нього й відкусити шматок.

Раніше Андріївський обряд складався з прологу та 2-х частин. Пролог — підготов. період: винаймання хати для вечорниць, приготування ритуальних страв, принесення ворожильних атрибутів і запрошування парубків чи побратимів. Перша частина Андріївського обряду — дівоча, ворожильна; кожна дівчина — учасниця дійства випікала балабушок і клала на ослінчик, супроводжуючи ці дії магічними замовляннями. Чийого балабушка пес з'їдав першим, та дівчина мала першою вийти заміж; якщо не вийде, то ще рік дівуватиме.

На Тернопільщині поширені ворожіння — на півневі та курці, відгадування предметів із зав'язаними очима, сіяння конопляного насіння довкола хати, запалювання ниток, виливання води на гарячий віск тощо.

Друга частина Андріївського обряду — прихід до хати парубків із подарунками. Дівчата перешкоджали їхньому приходові: перемотували мотузкою стежку, глузували, згодом запрошували за гостинний стіл. Після вечері тривали комічні ігри та забави. Найпоширеніші були ігри «Калита», «Сповідь», «Пошта», «Каву солодити», «Рвати рожу» та ін. Наприкінці вечорниць дівчата ходили попід вікнами сусідів або родичів, калатали ложками і запитували: «Чи ви є всі?», на що чули відповідь: «Щоб повіддавалися всі!» Прийшовши на своє подвір'я, дівчата зрізали вишневу гілочку і ставили у воду: якщо до Різдва зацвіте, то дівчині щаслива доля на одруження. Парубки після вечорниць робили збитки: виносили на городи січкарні, знімали ворота чи хвіртки й несли на подвір'я майбутніх наречених. Найбільшим бешкетом вважали витягти на дах хати сани або воза. Донині з Андріївських обрядів збереглися дівочі ворожіння та хлопчачі збитки.

Наповнені дохристиянськими обрядами, веселощами й розвагами молоді андріївські, як і катерининські, вечорниці припадали на час Пилипівського посту і, отже, ніякою мірою не відповідали нормам християнської моралі. Спроби духовенства подолати цю народну позацерковну традицію не дали бажаних наслідків. Проте з плином часу вечорниці на Андрія, як і інші свята, поступово втратили магічну функцію й перетворилися на своєрідну забаву, привід, аби зібратися неодруженій молоді.

Звичаї:

До самотньої жінки напередодні свята Андрія пізно увечері сходились дівчата з села, яким уже час під вінець. Гуртом пекли пампушки (їх у селі називають «балабухи»). Кожна дівчина брала пампушку, помічала її і клала на низенького ослона. Потім впускали до хати собаку господарки. Чию пампушку з’їсть першою пес, та дівчина першою і вийде заміж.

Обрядовий хліб — калита — нагадує сонце, він обов'язково круглий, як сонце, в середині з діркою, до того ж вимазаний медом. Золотий мед, принесений бджолами («божими мухами») також символізував сонце і широко використовувався в цей день. Ним намащували калиту, іноді, жартуючи, хлопці вмочали пальці в мед і мазали дівчатам вуста, щоб солодкі були. З меду готували і напої на калиту. Варто відмітити, що горілку на молодіжних вечорницях, як правило, не вживали.

Народні прикмети:

- Як ще до цього дня сніг не випав — зима буде теплою, а як з'явився — холодною.
- Якщо напередодні йде сніг, то буде хурделиця цілий тиждень.
- Якщо шумить вода в річці, варто чекати на завірюхи.