МОШНАМ - 525: З ГЛИБИНИ ВІКІВ

В глибину віків сягає історія нашого села Мошни. Ця місцевість належить до найбільш заселених здавна територій.

Проживали тут і мисливці на мамонтів 12-15 тис. років тому, і племена бронзового віку, і трипільці, і скіфи з 8 по 3 століття до н.е. Територія Мошен належала до найяскравішої частини Руської землі, населення якої відіграло значну роль у формуванні Давньоруської держави.

Мошнам від часу їх заснування відводилась роль оборонно-сторожового поселення від іноземних завойовників. Неодноразово село нищили та палили турецько-татарські та польські завойовники, але воно знову і знову відроджувалось.

Вперше Мошни згадуються в 1494 р. у дарчій грамоті великого князя литовського Олександра. З грамоти видно, що поселення Мошни вже існувало при князі Семені Олельковичу, який правив Київським князівством з 1455 по 1471 рр.



Наместнику Черкасскому, п. Климу Александровичу и иным наместникам нашим хто и потом от нас будет Черкассы держати. Бил нам челом боярин Кіевский Васько Ершевич и поведал перед нами: что князь Семен Олелькович дал отцу его именіе в Черкасском повете, на имя Мошны за его отчизну. А в том его именіи люди біли ясачные, к Черкассам служили ясачную службу, и тыми разы тых его людей поганьство Татарове побрали, а иншіи до Черкас пошли; и бил нам челом абыхмо ему дозволили в том его именіи люд садити за ся. Ино которых он людей призовет и осадит, аж бы еси их в ясачную службу повернул и дал им покой; нехай они ему служат потому как и в иншых бояр Кіевских люди господаром своим служат. Писан у Вильно, мая 17 день, 1494 лета, индикт 12.

Після цього багато вельмож правили Мошнами. А в 1589 р. мошни були продані старості Черкаському князю Олександру Вишневецькому, який хотів зробити Мошни столицею своєї власної держави і тому постійно добивався пільг і привілеїв для цієї землі та її жителів. Тож, на прохання князя король Речі Посполитої Сигізмунд ІІІ виявив Мошнам велику честь, надавши їм Магдебурзьке право. Це було право на управління містом виборними людьми. Війт був головним правителем міста, бургомістр відав усім господарством і торгівлею. Старі феодальні повинності замінялись податками з торгівлі та промислів, дозволялися всі види комерційних угод, торгівлі, продажі і маклерства. Від уплати мита і торгових зборів князь і польська казна одержували колосальні прибутки.

В листі-грамоті короля про надання магдебурзького права говорилось «…надаемъ печать местскую, герб ощепъ…» (спис). Такий символ якнайкраще відображає значення містечка та основне заняття його мешканців, які, як і раніше, несли сторожову службу і боронили край від наїздів завойовників.

1592 года февраля 9 в Кракове. Сигизмунд ІІІ

Ознакомился с письмом нашим ХХ. Дал нам справку вельможний князь Александр Вишневецкий, староста наш Черкасский, Каневский, Любеческий и Корсунский, он на собственной земельной местности для обеспечения и защиты панов коронных, полных прав посполитных на селище, с далеких времен называемых Мошны, подтверждает, что здесь замок начал строить, город на месте селища строит и людей поселяет, и просил нас, чтобы мы тому городу его,названному Мошны право Магдебургское надали и всякие свободы, права и порядок на примере других привилегированных главных городов государства нашего создали и постановлением разрешили ярмарки, торги и корчмы открыть, купечество, гендлев и других всяких мероприятий допустили. При этом мы, приняв во внимание большую просьбу князя Александра Вишневецкого, старосты Черкасского, с ласки нашей королевской принадлежащему ему местечку и подданным его мещанам, людям вольным, которые там живут и которые вновь будут приходить там поселяться и будут постоянно жить, право Магдебургское и вольность городскую надаем. Что через войта, бургомистра и других урядников местных городских от князя Александра Вишневецкого, старосты Черкасского, а потом от потомков его поставленных во всем порядно и справно держаться должно. И с этого время мещане того местечка Мошны права Магдебургского во всех статьях и артикулах его применять должны в обиходе. Во всех делах больших и малых всегда советоваться и судить самим между собой и с гостями, людьми приезжими, на ярмарки и торги. Власти городские должны контролировать все дела ежечасно. В этом крепость и полная власть правительства сейчас и потом в будущем, которую мы надаем войтам, бургомистрам, Раде и всему правительству городскому во всех делах городских, во всех делах судебных в том числе и делах судебных, кровавых, что по закону права Магдебургского им принадлежать будет; власти городские будут судить и высказывать свои мнения и вынных согласно артикулов того права Магдебургского наказывать. Но разрешается подавать апеляции до их верховного пана, князя Александра Вишневецкого, старосты Черкасского и его потомков. Всегда необходимо защищать невиновных. Необходимо брать пример по применению артикулов права Магдебургского с наших главных городов Кракова и Львова. К тому же допускаем в названном городе Мошны построить ратушу, храмы, весовую, парикмахерскую, парки всякие, баню. Для порядка обихода и жизненных требований жителей городских необходимо построить цеховые ремесла, по примеру тех городов, где они имеются.

Также разрешаем письмом нашим князю, старосте Черкасскому в данном городе Мошны установить ярмарки два в каждый год, а также торги каждый тиждень (неделю). Предоставляем вольности его купечеству гандли всякие вести и корчми всякие держать, питьем, и всякими продуктами шинковать. В город Мошны вольно на ярмарки и торги приезжать посполитым (крестьянам), купцам, обивателям государства нашего и чужестранцам. Вольно товарами всякими торговать, продавать, скуплять, при уплате на князя Александра Вишневецкого, старосты Черкасского и потомков его или кто другой повинности нести будет, мыто торговое по обычаю таких городов, кроме сбора мыта нашего государства главного и других налогов наших. А те вольности и права князь Александр Вишневецкий, староста Черкасский и потомки его права, как и другие представители рыцарства сего края мирно проводивши жизнь, город свой Мошны и мещан тех в праве Магдебургском и во всех вольностях и порядках городских на основании письма нашего спрягать должны (по всей вероятности привилегии, данные королем Сигизмундом ІІІ на Магдебургское право Мошнам князь и его потомки, а также правители города Мошен должны зорко и строго хранить). К тому же городу Мошны, этим же письмом нашим, к праву его надаем печать городскую, герб «Ощеп», которой печатью в этом городе Мошны правительство городское все дела права Магдебургского печатая и отправляя вечно применять должны.

А для точной веры и укрепления этого решения это письмо рукой нашей подписавши и печать нашу коронную на документе поставили.
Написано в Кракове месяце феврале девятого дня, года от рождения Исуса Христова тисяча пятьсот девяносто второго, а господства нашего года пятого.»

Важливу роль відіграли Мошни в національно-визвольних змаганнях українського народу в середині ХУІІ ст., коли часто вибухали повстання проти польського свавілля. Так, у 1637 р., Мошни стали центром великого повстання в районі Черкас і Корсуня під проводом запорозького полковника Карпа Скидана та гетьмана Павлюка.

З року в рік наростали хвилі народного гніву і передумови народного повстання, яке очолив у 1648 р. Богдан Хмельницький. В період Визвольної війни 1648-1657 рр. козаки і селяни Мошен брали активну участь у боях проти польської шляхти. В Мошнах Богдан Хмельницький підписав кілька універсалів.

А ще, дружив Богдан Хмельницький з Мошнівським священником Андрієм Базаринським. Андрій Базаринський був близький до Богдана Хмельницького і користувався його «прихильныстю» і захистом. Про це свідчать ряд документів . А.Базаринський отримав від Б.Хмельницького документ, підписаний гетьманом і завірений печаткою війська:

«Богдан Хмельницкий, Гетман с войском его королевской милости запорожским.

Сурово напоминаем сим листом нашим, иж который был именуючися казаком войска нашего мел найменшую кривду отцу Андрею священнику Спасскому чинить, таковой ничем иншим не будет каран, только горлом без отпуску.
Дан в Мошнах мая 3 дня 1648 года».

13 листопада того ж року Андрієм Базаринським був отриманий лист:

«Я, Богданова Хмельницкая, Гетмановая войска его королевской милости Запорожского.

Ускаржился ми священник Спасский Мошенский Андрей Базаринский, иж ему докуку у млинку чинять прииздячии из Черкасс и иные, которые же надлежат до того млинка на Лозивку, который священник мает писание на млинок. Про то и рассказую имением его милости,пана гетмана, добродия нашего, абы в том млинку жоден казак не важился выиеру рушить, бо то есть млин на пана Гетмана. А господин Спасский мает млинок тот держать под властью своею аж до приезду его милости пана гетмана. И повторе рассказую, абы никто не наважился докукы жодной чинить в млинку господину Спасскому; а если бы имел хто найменшую якую шкоду чинить, теды великую и немилосердную неласку войсковую на себя отрымает, а самого его милость пана обрушить на себя. Дан в Чигирине року 1648 ноября 13 дня.

Богдановая Хмельницкая, Гетмановая войска его королевской милости Запорожского».

З цього документа видно, що А.Базаринський арендував у с.Лозівок млинок, який належав Б.Хмельницькому.

У другій половині ХУІІ ст. на Мошни не раз наїздили татари, їх палила польська шляхта та магнати. За «Вічним миром» 1686 р. Мошни потрапили до тієї смуги Придніпров'я, яка мала стояти пусткою і не підлягала заселенню. Однак, вже в 1720 р., почали повертатися вцілілі жителі Мошен і вже в 1721 р. була збудована нова церква та відбудовані інші.

В Мошнах був шпиталь, який утримувався на гроші громади – там доживали останні дні бездітні престарілі жителі Мошен, Будища, Лозівка та Сокирного. По-старому Мошни називали містом, а після воззєднання з Росією в 1793 р. – містечком.

Далекий потомок князя Вишневецького – Янус Вишневецький, продовжив благодійні справи свого предка по заселенню краю. Після нього Мошни переходять до князів Радзивілів, Моравських, Потьомкіна, графині Браницької.

На початку ХІХ ст. Мошни стали центром великого маєтку, а в 1811 році – волосним містечком. В ці роки в 641 дворі проживало 4794 чоловіки, діяла лікарня, працювали гуральня і цегельня.

.В 1819 р. графиня Браницька подарувала Мошно-Городищенський маєток в придане своїй дочці Єлизаветі, коли вона вийшла заміж за графа М.С.Воронцова. За його наказом було проведено меліоративні роботи, прорито 60 км сплавних та водостічних каналів, осушено велику площу болота. Воронцов сприяв розвитку різних промислів. Зокрема бджільництва, яке щороку давало 1700 пудів меду. В економіці його маєтку чимале місце посідало гуральництво, човно- і пароплавобудування. Саме у Мошнах у 1823 році за наказом М.С.Воронцова кріпаки-умільці побудували перший пароплав на Дніпрі, а досвідчений мошнівський коваль Мусій Вернигора встановив на «Пчелке» (так називалось судно) парову машину потужністю в 6,5 кінських сил.

Містечко славилося умільцями. Серед селян було багато мулярів, теслярів, столярів, каменярів, штукатурів. Це їх руками збудовано в Мошнах Преображенську церкву (1840 р. архітектор Г.І.Торрічеллі), римо-католицький костел ( 1857 р.).Будівельні бригади з Мошен наймалися в різні міста Росії.На унікальному будівництві алупкінського палацу в Криму у 40-х роках ХІХ ст. працювали мошенські кріпакиЯким Лапшин, Максим Тесленко – столяри, ліпник-штукатур Роман Фортунов та інші.

Мошнівські майстри створили за наказом М.С.Воронцова в Мошногорах унікальний, найбільший у Європі прекрасний англійський парк зі збереженням природних ландшафтів, цілий комплекс оригінальних архітектурних споруд.

Було складено плани маєтку, прокладено магістральні дороги. Обширні болота на ріках Рось та Вільшанка були викорчувані, осушені й каналізовані на площі біля 10 тис. гектарів. Одних каналів прокладено понад 60 км. Ці площі були перетворені на сінокоси і пасовища. Вільшанка від її середньої течії від с.Старосілля до витоку в Дніпро виправлена в 30-х роках ХІХ ст. в канал завдовжки більше 30 км.
Роботи проводились під безпосереднім керівництвом господаря, а за його відсутності – управляючим І.Т.Ягницьким, який прослужив тут до свого останнього дня аж до 1862 року.

В 1856 р. помирає М.С.Воронцов. Маєток переходить до його сина С.М.Воронцова.

Бував в Мошнах кілька разів і Т.Г.Шевченко. Ще до заслання він відвідав Мошнівський монастир. Бував у парку Воронцова, біля башти Святослава. Перебуваючи влітку 1859 року на Україні, Т.Г.Шевченко двічі побував в Мошнах. Спочатку Шевченко 5 липня приїхав до Межиріч і згодом, оглядаючи землю під садибу біля с.Пекарів, висловлював антиурядові та антирелігійні думки, за це його затримано і доправлено у Мошни під пильним наглядом пристава. З Мошен Шевченка відправляють у Черкаси, а згодом по дорозі на Київ поета привезли ще раз до Мошен. Шевченко зупинявся у будинку полковника Грудзинського і в міщанина поляка Нагановського. Незабутнє враження в пам'яті поета залишили «мошнянські панночки», про яких він згадує в листі від 9 жовтня 1859 р. до Максимовичів з Петербурга.
В 1884 р. за духовним заповітом С.М.Воронцова Мошногородищенський маєток переходить до його племінниці К.А.Балашової.

На кінець ХІХ ст. у Мошнах налічувалось понад 1500 дворів, у яких проживало більше 8 тис. чоловік. Зростає промисловість. У другій половині ХІХ ст. будується гуральня, лісопильний,цегельний, медоварний, воскобійний і 3 маслобійні заводи, просорушка, ковбасня та низка інших невеличких підприємств. Уже 1885 року містечко мало 8 парових двигунів, 9 кузень.

Перша школа в Мошнах була відкрита в 1868 році. Це була успенська однокласна народна школа. У 1875 році була відкрита двокласна школа, в якій навчалося 80 учнів і працювало 6 вчителів. Навчали письму та арифметиці.

До 1900 року Мошни стали значним торгівельним і економічним осередком Наддніпрянщини. У 1897 році місцеве поштове відділення перетворюють на поштово-телеграфне. Містечко мало 32 крамниці, тут щоденно відбувалися невеличкі торжки, через кожні два тижні (у понеділок) – базари і раз на рік – дводенний ярмарок.

У 1901 році місцева поміщиця К.А.Балашова своїм коштом відкрила в Мошнах двокласну жіночу школу – пансіон благородних дівиць для дітей заможних жителів округи. З 1901 по 1911 роки в пансіоні здобували освіту і досить гарну 1315 дівчаток.

За кошт К.А.Балашової на початку 20 ст. (1905р.) за проектом В.Городецького у Мошнах було збудовано дерев'яний будинок для лікаря та дерев'яне приміщення лікарні і підсобного приміщення. Місцеву аптеку і лікарню обслуговували один лікар, два фельдшери і дві повивальні бабки.

У 1910 році земство відкрило ще одну двокласну школу, в якій займалися тільки хлопчики. Перша бібліотека відкрита в 1911 році, в якій налічувалось 619 книг. Діяло 8 церковних установ.

Злидні, утиски, безправ'я штовхають селян до боротьби. Після лютневої революції 1917 року в квітні в Мошнах відбувся багатолюдний мітинг. І.Т.Супрун, Р.К.Смаглій та інші зірвали з пристава й урядника погони, скинули на землю монумент царя Олександра ІІ, що стояв біля управи.

У 1918 році в селі було встановлено Радянську владу. Ревком на чолі із Ф.П.Смаглієм організував озброєну команду із ста чоловік для наведення революційного порядку, конфіскував поміщицьку землю і розпочав її розподіл. Нова влада створила в містечку бібліотеку, організувала лікнеп. В 1918 році в Мошнах було збудовано клуб. При клубі працювали драмгурток, струнний ансамбль, хор.

В роки громадянської війни в Мошнах кілька разів змінювалась влада, створювались партизанські загони на боротьбу з австро-німецькими окупантами.

У 1923 році Мошни стали центром району, який охоплював 18 сіл. Існував він до 1931 року.

До 1926 року село відбудувало кілька дрібних підприємств. Почали працювати 14 вітряків, водяний і паровий млини, олійниця, 5 кузень, цегельня та лісопильня. Тут діяло найбільше на Черкащині кредитне товариство.

В 1926 р. у селі працювали початкова та семирічна школи, в яких навчалось 466 дітей, ремісничо-технічна школа – 50 учнів, 14 гуртків лікнепу.

12 січня 1927 року в Мошнах відбувся з'їзд селян району, який розглянув питання кооперування в селі. В тому ж році тут організовується комуна «Комінтерн», через рік – артіль ім.1 Травня. В 1929 році утворено ще три колгаспи – «Червона зірка», «Нова культура», «Нове життя».
В 1932 році створена художньо-вишивальна артіль ім.Клари Цеткін. Її вироби йшли на експорт, зокрема до Франції та Америки.

1935 року в Мошнах створюється МТС.В кінці 30-х років село було телефонізоване і радіофіковане. У 1935 році в селі діяла лікарня на 25 ліжок та амбулаторія. В 1938 році почала діяти десятирічка.

Не оминуло Мошен і колесо нелюдської репресивної машини тоталітарної системи.

18 серпня 1941 року фашисти окупували Мошни. Всього за час окупації було розстріляно 75 чоловік. З перших днів окупації на околицях Мошен діяв партизанський загін під командуванням Ф.Р.Савченка. З вересня 1943 р. в районі Мошен діяв загін Г.К.Іващенка та С.Н.Пальохи. У вересні 1943 року радянське командування висадило тут 400 десантників, і партизани разом з ними створили Свидівський плацдарм для форсування Дніпра.

4 лютого 1944 року частини 52-ї армії разом з партизанами визволили Мошни. Після окупації в короткий час було відбудовано або відремонтовано господарські приміщення, лікарню, школи. Став до ладу хорчокомбінат, відбудовано МТС.

Навчання в школі відновилося в 1944 році. У вересні 1950 року об'єдналися колгоспи, а в лютому наступного року колгосп поділився на дві артілі – ім.Кірова та «Червона зірка». В 1954 році в Мошнах працюють 2 школи: середня і восьмирічна. У 1958 році реорганізовується Мошнівська МТС, на її базі створено відділення ремонтно-технічної станції «Сільгосптехніка». В 1959 році артілі знову об'єднуються в один колгосп «Дружба».

Розвивається промисловість. Значно розширився харчокомбінат, відділення «Сільгосптехніки», філія Черкаської фабрики художнього вишивання ім. Лесі Українки. До 1967 року жителів Мошен та довколишніх сіл обслуговували 5 лікарів, 25 медсестер; діяли терапевтичне , хірургічне та пологове відділення.

В 1969 році в Мошнах побудували новий будинок культури з ініціативи керівництва колгоспу «Дружба» та особливо його голови Бабича Івана Антоновича.

У 1979 році в Мошнах побудоване нове приміщення середньої школи. Всі інші школи були закриті.У старому приміщенні середньої школи почав працювати навчально-виробничий комбінат. У восьмирічній школі почала діяти Черкаська районна станція юних техніків.
Як і в минулі часи, не бідніють Мошни на талановитих людей. Мошни дали країні понад тисячу вчителів, лікарів, інженерів, офіцерів, спеціалістів сільського господарства, культури.

Економічні, соціальні та інші негаразди останніх десятиліть не обминули і Мошен. Нерентабельні державні та колективні підприємства припинили своє існування.

В остання роки в селі, як і у всій державі, помітний розвиток ринкової економіки. Ставши приватними, починають розвиватися промислові та сільськогосподарські підприємства, з'явились десятки приватних підприємців у сфері торгівлі, побутового обслуговування.