ПРО ДОБРОТУ, ЩИРІСТЬ І ТУРБОТУ

Часто коли наші діти, дякуючи батькам, долучаються до збору гостинців для воїнів, згадуються слова Аль Пачіно: «я дав тобі 10 доларів, він дав 20. І ти думала, що він кращий тому, що дав тобі більше. Але у нього було 200, а у мене лише 10».

Ці слова згадуються не спроста. Небагаті люди допомагають ближнім набагато більше ніж ті, хто живе в достатку.

Хочу розказати про сімʼю Анни Штабрат. У Анни п’ятеро дітей. Дітки чистенькі, нагодовані, доглянуті, виховані. Очі матері, коли вона говорить про своїх діток, світяться любов’ю і теплом. На перший погляд мама п’яти дітей, більше схожа на школярку, аніж на багатодітну матір, тендітна, добра. Вчить своїх дітей любити ближніх і допомагати їм у скруті. Анна розповідає, що Каріна любить танцювати і майструвати руками, Таміла уже всіх безпритульних собак і котів позносила додому, Олег мріє займатися карате, і навесні його мрія здійсниться. Тільки покращиться стан дороги на Черкаси, мама буде возити його на заняття. Двоє менших діток, Сергійко і Міланка, ще ходять до дитячого садочка.

Щоразу коли у школі збирають гостинці на передову , Анна дає дітям передачу для бійців. Спілкуючись із Анною прошу не передавати нічого, адже вони усе купують, а дітям так багато потрібно. І чую у відповідь: «Нам вистачає, а я давала і буду давати».

Мало хто знає у селі, що Анна кілька разів на рік збирає добре збережені речі своїх дітей, іграшки, купує цукерки і фрукти й відвозить до дитячого притулку в Черкаси.

Багатодітна сімʼя проживає у винайманому помешканні, власного житла не має і мати бідкається, що якщо прийдеться залишати Мошни у пошуках житла, діти не матимуть змоги ходити до такої гарної школи, відвідувати улюблені гуртки і будуть сумувати за своїми друзями.