Воронцовські храми в Примошногір’ї

З далеких часів отримання в дарунок на весілля усього так званого Мошногородищенського ключа – маєтності, якою стало володіти подружжя князів Воронцових, на її території розпочалися будівництва капітальних споруд. Окрім палацу в Мошногорах та величезного парку в англійському стилі, будинку головного управління в м. Городищі, конеферми в с. Байбузи, спиртозаводу, ферми в с. Софіївка та інших господарських новобудов, родина Воронцових не забула про побудову культових споруд. Як правило, усі вони будувалися у яскраво вираженому готичному стилі та мали ознаки різних конфесій. Чому такі різні уподобання? Та тому, що Єлизавета Ксаверійовна Воронцова (Браницька за походженням), була католичкою від народження, а Михайло Семенович – християнин, що виріс в Англії. Цим все і пояснюється. Спасо – Преображенський храм, споруджений в Мошнах М.С.Воронцовими та католицький костел Різдва Богородиці можемо побачити і сьогодні. Миколаївська церква коштом Воронцова була перенесена з Мошен в с.Тубільці. Про них будуть окремі розповіді. А ще два невеличких сімейних храми, що були в самому палаці в Мошногорах та в будиночку Ольги, на жаль, разом із самими спорудами втрачені назавжди. Красива Михайлівська церква в м. Городище привертає до себе увагу як туристів, так і простих вірян. Коли про мошнівські храми є немало архівних документів та описів, то про Михайлівську церкву їх не так вже й багато. Саме про цей храм сьогодні і буде моя коротка розповідь.

Гуляють просторами Інтернету та ЗМІ різні домисли про історію будівництва цього храму. Мовляв, збудований він як католицький костел, чи перебудований з перестановкою дзвіниці, чи ще якась інша нісенітниця. Тож, спробуємо розібратися з допомогою історичних записів та самої будівлі із деякими загадками цього храму.

Знаходиться церква в м. Городище через дорогу від будівель колишнього управління Мошногородищенською маєтністю князя Воронцова М.С. (нині там розташований державний аграрний коледж).

Збудований храм на кошти Єлизавети Воронцової та освячений у 1844 році, через 4 роки після побудови Спасо – Преображенського храму в Мошнах, Київським та Галицьким митрополитом Філаретом (Гумилевським) як православна церква. Збудована ця споруда із цегли городищанського цегельного заводу справді в дещо незвичному стилі. Одні називають його неоготикою, інші бачать там ще якісь елементи класичного католицизму, але до того класичного костелу вона явно не належить. За канонами православ’я вхід до неї з баштою – дзвіницею над ним знаходиться із західної сторони (у католиків все навпаки). Фундамент у формі хреста може бути в обох варіантах, але, ще в початку будівництва посилений він у місці башти. Тому, про якусь перебудову можна не дискутувати. Справді, класичних куполів, що увінчують споруди православних церков окрім одного невеличкого тут немає, вікна та нетрадиційна огорожа самої церкви також вносять свої корективи. Мабуть, це і викликає оті різні домисли. Та всередині церкви у розписах картини « Страшного суду» на площі майже в 100 кв. м. не знаходиться жодного елементу католицизму. Ось саме такою і постає перед нами Михайлівська церква. В очах дослідника вона такою є, але це не значить, що через свою загадковість від неї кудись подінуться різні домисли, вигадки чи навіть легенди. На сьогодні достеменно відомо хто був архітектором цієї споруди. Це Джорджо Торрічеллі, а хто був виконробом, поки невідомо. Розумних виконавців не бракувало ніколи. Сьогодні роздивляючись цю споруду можна подумати, що такою вона була завжди. Оце і є величезна помилка, бо доля Михайлівської була не кращою за долі багатьох церков в колишній більшовицькій державі. У 1933 році Храм зазнав більшовицької «реконструкції».

Дзвіницю його було знищено, а саме приміщення використовувалося як склад.

Про якісь богослужіння не було і мови, аж поки не прийшли німці. Тоді храм знову став діючим. У війну боями та бомбардуваннями і без того скалічена споруда була фактично доруйнована. Та люди самотужки підлатавши дах приміщення ходили до неї аж до 1961 року, коли цей храм був офіційно закритий владою. Міліція вигнала з нього людей і влаштувала там свій спортзал. Аж до 1989 року ніхто ніяких ремонтів там не робив. Є аматорське фото того часу, на якому відображено жахливий стан споруди. Невідомо, як би склалася доля тих руїн, якби до Городища, в 1987 році, у єдину Преображенську церковку біля цвинтаря не прибув переведений з Черкас настоятелем ігумен Софроній – нинішній архієпископ Черкаський та Канівський. Ще у мирському житті він мав фах будівельника, а тому церковні руїни Михайлівської не давали йому спокою. Майже три роки наражаючи себе на кагебешну небезпеку Ігумен Софроній «штурмував» високі московські інстанції. Скоріш за все, щоби позбутися «надокучливого» прохача влада видала дозвіл на відкриття церкви, хоча й сама в ту затію не надто вірила. Заодно туди був призначений священик – отець Іван Жигало. Софроній отримав надійного однодумця та напарника.

З того часу зусиллями громади почалася реконструкція храму. Саме реконструкція, бо для цього знадобилися старі малюнки та креслення. Робилася та робота в діючому храмі, і в 1991 році оцю важку роботу було закінчено. Отже, перебудова, а вірніше кажучи реконструкція таки була, але робив її досвідчений будівельник з вищою релігійною освітою. Тому, якихось відхилень від православних канонів навіть теоретично бути не могло. Сьогодні споглядаючи оцю красу мало хто з присутніх задумується про те, скількох зусиль коштувало це тим, хто зберіг та продовжив час храмові Єлизавети Воронцової, залишив для нащадків культову та культурну спадщину минулих століть.

Дані про реставрацію Михайлівської церкви у м. Городище можна знайти у книзі Л.П.Фомінського «Архітектор від Бога», виданій у Харкові видавництвом ООО
«Інфобанк» у 2008 році.



Михайло Філіпченко біля будинку управління маєтком в Городищі.
Михайло Філіпченко біля будинку управління маєтком в Городищі.







Михайлівська церква знаходилась через дорогу навпроти.
Михайлівська церква знаходилась через дорогу навпроти.