Погода: Мошни C Графік роботи: Пн-Чт: 8.00 - 17.15, Пт: 8.00 - 16.00 (Обідня перерва: 13.00 - 14.00)
Інформація 18 авг 2015 08:04

Як у штабі партизанів Другої світової процвітала корупція

Як у штабі партизанів Другої світової процвітала корупція«Підприємці» різних рангів партизанського руху розробили схеми, за якими активно збагачувалися… Керівництво активно розкрадало й перепродавало виділені на партизанів продукти й амуніцію…

Пересічного українця в даний час не здивуєш корупцією і фінансовими махінаціями: ми звикли до того, що наша країна в різних міжнародних рейтингах з цього питання посідає чи не останні місця. У своєму житті не раз був свідком, коли люди, які мали гроші, вигравали, здавалось би, безнадійні справи в судах, відкуплялися від служби в армії, купували собі водійські права тощо, тому коли довідуюся зі ЗМІ про чергову корупційну справу чи фінансову оборудку, ловлю себе на думці, що вже й не реагую на це: занадто часто доводиться з цим зіштовхуватися…
Але нещодавно корупційна тема таки здивувала.

Після чергового візиту до Центрального державного архіву Громадських об’єднань України (партійного архіву) мені до рук потрапила справа під назвою: «Рапорти, заяви в ЦК КП(б)У про недоліки в роботі УШПР і довідки з їх перевірки» (Ф.1, оп. 22, спр. 66). Дізнався з неї, що сучасні корупційні проблеми українців були не чужими для наших дідів і прадідів. Виявляється, це зло процвітало навіть в Українському штабі партизанського руху на чолі з Тимофієм Строкачем, що був створений Генеральною Ставкою в червні 1942 року з метою керування діями партизанів, забезпечення їх продуктами, боєприпасами, медикаментами, засобами зв’язку та іншим необхідним спорядженням для боротьби з ворогом.
 
«Товари для партизанів використовуються не за призначенням»

Як у штабі партизанів Другої світової процвітала корупціяУ той час як рядові партизани мерзли в лісах і, щоб вижити, нерідко, відбирали харчі в простих селян, керівництво УШПР активно розкрадало й перепродавало на ринках виділені на їхні потреби продукти й амуніцію. Судячи з документів, керівники держави про це знали, але ніяк на це не реагували.

«Підприємці» різних рангів УШПР розробили низку схем, за допомогою яких активно збагачувалися. Так, вантажівки штабу використовувалися за документами для перевезення боєприпасів, а насправді, за певну плату, обслуговували торговельні організації Москви (Воєнторг, буфет Ржевського вокзалу, Главктекстильзбут). На базарах радянської столиці в зимовий період активно торгували дровами з УШПР.

Викривши такі махінації, начальник АХО штабу П.Шергеньов звернувся до заступника начальника УШПР, але той порадив нічого нікому не казати. «Одного разу викривши такі махінації, я звернувся до заступника начальника штабу, але він мені заявив: «Не потрібно ніяких розмов. Я доповім Строкачу і вирішимо, що робити», - писав він у рапорті від 29 березня 1944 року на ім’я секретаря ЦК КП(б)У Коротченка. Але минув час, а керівництво не вживало ніяких заходів, та й чи могло воно щось удіяти, якщо за таку роботу отримувало від названих організацій хабарі горілкою, тканинами, шкірою та іншими товарами. «Зайшовши одного разу в комору, - пише далі Шергеньов, – я побачив побитий бутель з кавою. На моє запитання, звідки кава, комірник Шустров, сміючисьЮ відповів, що це не кава, а спирт, який привіз водій Ільїн – 14 бутлів по 3 літри кожна. Спирт роздали: Табулевичу 3 бутлі, Дрожжину – 3, Строкачу – 2. Горілка, окрім роздачі, також ішла на ринок. Мені тоді стало, зрозуміло чому не реагують на мій рапорт».

Далі Шергеньов досить детально розписує Коротченкові, за якими схемами крадуться продукти й текстильні товари зі складів. «У березні 1943 р. з партизанської комори береться 32 кг борошна, 5 кг масла і ряд інших продуктів, усе це отримує секретар 5-го відділу Іванова, нібито для шпиталю, і завозиться до неї на квартиру. У лютому 1943 р. через Наркомторг було виписано для оперативних завдань сукна шинельного для генералів і полковників, габардин, каврекот на цивільні костюми. Замість оперативних цілей було роздано керівництву штабу й керівникам відділів».

Не лишався осторонь цього й Строкач. Так, у доповідній записці від 3 квітня 1944 року комірник М.Клименко повідомляє Коротченку таке: «За час моєї роботи на складі я впевнився, що товари для партизанів використовуються не за призначенням. Так, Начальникові штабу Строкачу була виписана на шкіряне пальто й чоботи шкіра, а списалася за незрозумілим документом як відправлена в партизанське з’єднання. У штабі отримують американське взуття, незабаром воно з’являється у всього керівництва УШПР. На даний час склади штабу стали обмінними коморами – імпортні речі міняють на старі, а потім усе це відправляють партизанам. Також у штабі процвітає «мордобиття» старшими чинами молодших. В основному дістають комірники – бачите, не хочуть іти на поводу в штабних комерсантів».

У листопаді 1943 року від Наркоматів в УШПР надійшло 5 золотих годинників для командирів партизанських з’єднань, проте їх отримали Строкач і його наближені. Більш того, якщо вірити документам, то Строкач за гроші штабу навіть устиг зробити ремонт у трьох своїх московських квартирах на загальну суму 11тис. рублів. Усе оплатив фінансовий відділ УШПР.

Не відставали від УШПР штаби партизанського руху (ШПД), що діяли при Військових Радах фронтів. Ось, що писали 11 березня 1945 року про роботу ШПД під керівництвом полковника Погрибенка при Військовій Раді 4-го Українського фронту в ЦК КП(б)У генерал-майор В.Андрєєв і полковник І.Слинько: «Вибірковою перевіркою фінансової і господарської діяльності штабу встановлено, що система обліку та звітності давала якнайширшу можливість для різного роду зловживань. Документи за 1943 р. повністю знищені без складення ревізії господарської діяльності. Поширеним у штабі є незаконна видача продовольства. Більше всього відпускають спирт у нормах від півлітра й більше, також продовольство понад всякі норми. Має місце незаконна видача речей. Установлено, що тільки за п’ять останніх місяців незаконні видачі завдали збитків державі на 15 тис. рублів».

Магнітні міни без капсул

Звичайно, партизанські ватажки не хотіли миритися з таким станом речей, тим паче що, окрім неякісних продуктів і спорядження, вони нерідко отримували неукомплектовану зброю, непотрібний одяг та пропагандистську літературу, тому писали вищому керівництву партії скарги. Про один такий випадок, що стався в Сумському з’єднанні Сидора Ковпака, розповів керівництву військовий кореспондент газети «Правда» Л.Коробов: «У загоні з радістю кожен раз чекають літака. Усіх цікавлять боєприпаси, але я сам був свідком того, коли в березні викинули з літака вантаж, у ньому було півтора центнера газет «За Радянську Україну» за грудень місяць. Уже тут на аеродромі я запитав, для чого ви прислали таку кількість газет, та ще й старих? Мені відповіли – ми послали для амортизації – це зовсім непотрібно робити! У цьому ж літаку виявилися мішки з шапками, рукавицями, валянками. Там зараз тепло, і теплих речей посилати не потрібно. У них немає карт, а їм присилають старі газети й листівки. При розвантаженні літака також виявили такі пакети, на яких було написано – «Подарок молодому партизану». У кожному пакеті була записана книжка і пам’ятка партизана. Старий (Ковпак. – Авт.), побачивши ці пакети, скипів».

Бачачи такий стан справ тодішній секретар ЦК КП(б)У Микита Хрущов дав розпорядження товаришу Гречусі М.С. розібратися з цим. Наказ був виконаний, і 27 червня 1943 року на ім’я Хрущова надійшов рапорт від Гречухи, де він детально описує всі вади в роботі УШПР. У документі, зокрема, ішлося: «Згідно з вашою вказівкою проведено перевірку заяв і скарг, що надійшли в ЦК КП(б)У від партизанів і командирів партизанських загонів. Перевіркою встановлено, що випадки заслання партизанам некомплектного озброєння і боєприпасів справді мали місце. Так, у з’єднання Сабурова були закинуті магнітні міни без капсул. Замість заряджених патронів до ППШ були закинуті 12 тис. патронів до револьвера системи «Наган». У з’єднанні, де командиром Куманьок, весною 1943 р. були прислані запали, але не до РГД, а до протитанкових гранат. Навесні 1943 р. на літо викидали партизанам шапки-вушанки. Замість літератури або боєприпасів закидали блокноти й поштові листівки. Ще більш серйозної уваги заслуговує низка аварій і катастроф, а саме: 28 квітня 1943 р. у з’єднанні Сабурова вибухнув літак з боєприпасами. Усі люди, що перебували на борту, загинули. Вибухнув літак на аеродромі в Липецьку під час завантаження боєприпасів – загинуло 11 чоловік, 4 людини поранені. Нерідко відправлений вантаж для партизанів під час викидання розбивався».

Висновки, яких у своєму рапорті доходить Гречуха М.С. мене, мене, м’яко кажучи, вразили.

«Які можна зробити висновки з усього цього? Звичайно, нам не вдалося встановити й довести, що це справа рук ворога, але є підстави сказати, що все це принаймні є результатом безвідповідальності й нехлюйства, що встановилося в штабі. В організації роботи такої доволі серйозної справи, як забезпечення партизанських загонів озброєнням і боєприпасами, панує повна безвідповідальність згори донизу. Установити, хто конкретно упаковував мішки для відправки вантажів, які саме вантажі складено в той чи інший мішок, хто проводив завантаження цих вантажів не є можливим. Усе побудовано на передорученнях – старший начальник передоручає своєму заступникові, заступник – начальнику відділу, начальник відділу – своєму підлеглому, і так до інструктора парашутної справи, який перевірку парашутів передоручає зовсім не досвідченій рядовій робітниці комори».

«Переспав» - нагородив

Однією із основних проблем в УШПР була також сімейственість, розпуста командного складу, який жив з підлеглими жінками, незаконне нагородження медалями наближених до керівництва осіб.

Про це Хрущову також у своєму рапорті повідомляв Гречуха. «Замість попередньої і ретельної підготовки через апарат ЦК КП(б)У матеріалів на подання до державних нагород, тим більше з числа штабних працівників, товариш Строкач самостійно представляв їх до нагород, – писав він. – Узяти хоч б нагородження, проведене Строкачем за наказом від 27 квітня 1943 р. Серед нагороджених медаллю «Партизан Вітчизняної війни» першого ступеня значиться комендант штаба Я.Блисник, другого ступеня нагороджені: помічник начальника фінвідділу А.Кисельов, старша машиністка О.Ростовцева, бухгалтер, шеф-кухар, що є прямим порушенням затвердженого Президією Верховної Ради СРСР від 3 лютого 1943 р. Більше того, будучи в партизанських загонах він узяв із собою один раз 500 медалей, інший – 1000 і там самовільно проводив нагородження на власний розсуд».

Уже згадуваний полковник Погребенко жив із медсестрою Братерською, як писали Кириченко і Андреєв – «жінкою несерйозної і легкої поведінки». У його штабі також мали місце зловживання щодо присвоєння військових звань та подання до нагород.

Наприклад, та ж Братерська, яка формально числилася санінструктором радіовузла, насправді працювала керівником санчастини, не маючи спеціальної медичної освіти. Жінка досить швидко завдяки своєму покровителю отримала незаконно й військові звання. Так, 2 лютого 1944 року полковник своїм указом №037 присвоїв їй звання «старшини», на що не мав права. Справа в тім, що керівники відповідних закладів відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 24 червня 1943 року могли присвоювати звання не вище від єфрейтора. Однак на цьому Погребенко не зупинився і представив її до звання лейтенанта медичної служби, причому вся атестація на Братерську відповідно до перевірки була повністю вигадана. У ній йшлося, що вона перебувала в тилу противника з жовтня 1942 року по лютий 1943-го, де показала себе сміливим бійцем. Насправді в тилу перебувала лише 8 днів. Також була представлена до нагороди «Партизану Вітчизняної війни».

Різниці між діями полковника Погребенка й депутата Верховної Ради СРСР і керівника УШПР Тимофія Строкача, як бачимо, практично ніякої, ось тільки покарання різні. Якщо після перевірки Погребенка звільнили з посади позбавивши всіх нагород тих, хто отримав їх незаконно, то справа Строкача так і залишилася на папері.
Що тут скажеш? Кому війна, а кому – мати рідна.

Володимир Гінда, історик

Прочитавши цю роботу прийшов до висновку, що нехлюйство та угодництво партійному режимові в ті надзвичайно важкі роки коштували не одного життя справжніх партизан, а не видуманих УШПР з’єднань на які списувалися як матеріальні цінності так і промахи у партизанській роботі. Саме для того і були потрібні в тій «конторі» видумані звіти Сергія Наумовича Пальохи та йому подібних «героїв» чи подвійних агентів, що працювали на дві сторони. Вони  залишилися непокараними тому, що покаравши їх Тимофій Строкач, без сумніву, поставив би під удар системи власну персону. А тоді, за протидію отаким корупційним ділам з благословення Строкача, Пальохою у Мошногірському лісі були розстріляні комісар Кокін та партизан Гречуха. За те, що посміли нагадати командирові, що за пропите державне майно із сільпо він ще буде відповідати… Така принциповість коштувала їм життя.

Дані про ті неподобства опубліковані мною у шокуючій розповіді Партизанський рух у Мошногорах. Міфи та реальність. У цій монографії на основі архівних документів та розповідей безпосередніх учасників та очевидців записаний справжній стан партизанського руху. Є там різні його сторінки: від підлості до справжньої самопожертви та героїзму. Як відомо, описане вище безчинство творилося скрізь. Не виключенням була і моя рідна Черкащина.

Коли в умовах війни та страшного тоталітаризму, де могли розстріляти без суду та слідства процвітала отака корупція, то що можна чекати від корупціонерів нинішніх? Тому, закуплена на мільйони гривень солдатська форма виявилася страшнішою ворожої артилерії. Бо горить справжнім смолоскипом на тілі бійців, недоїдання та життя бійців без води якось нівелюють волонтери, а кошти виділені для війська успішно розкрадаються. Вірогідно, що в нинішніх  владних та штабних корупціонерів були добрі вчителі – корупціонери колишні.

Ознайомитися з моєю роботою можна тут та у громадському блозі.  За цю публікацію особисто я, вже отримав «на горіхи» від сил, що сповідують комуністичну ідеологію. За необ’єктивність…

То хай вони прочитають цілком об’єктивну точку зору історика Володимира Гінди. На мою думку автор через власну скромність виклав далеко не все, що зберегли військові та партійні архіви.

Сергій Гречуха. Краєзнавець, публіцист.
 
Від редакції:
 
Тимофе́й Амвро́сиевич Строка́ч (4 марта 1903 года, с. Белоцерковицы, ныне Астраханка Ханкайского района Приморского края, — 15 августа 1963 года, г. Киев) — советский государственный деятель.

Генерал-лейтенант (1944). Член ВКП (б)-КПСС с 1927 года. Член ЦК КП Украины (1938—59). Депутат Верховного Совета СССР (1946—54 гг.). Народный комиссар внутренних дел Украинской ССР (НКВД УССР)(16 января 1946 года — 19 марта 1953 года и 3 июля 1953 года — 31 мая 1956 года).

Биография

Родился в семье крестьянина-переселенца. Украинец.

В 1919—1922 годах — участник красного партизанского движения на Дальнем Востоке. С 1924 года служил в пограничных войсках НКВД СССР. В 1925—1927 годах обучался во 2-й Харьковской пограничной школе. В 1932—1933 годах — слушатель Высшей пограничной школы ОГПУ.

С октября 1940 года — заместитель наркома внутренних дел УССР. Участник обороны Киева и Москвы.

В 1942—1945 годах начальник Украинского штаба партизанского движения.

В 1945—1946 годах — заместитель, а с января 1946 — нарком/министр внутренних дел УССР. Непосредственно руководил операциями против формирований Украинской повстанческой армии. Проводил массовые аресты на Западной Украине.

19 марта 1953 года снят с поста и понижен до начуправления внутренних дел Львовской области. С июля 1953 года по 1956 год — вновь министр внутренних дел Украины.

В 1956—1957 годах замминистра внутренних дел СССР.

30 марта 1957 года уволен в отставку по болезни.

Память
В его честь названа одна из улиц Киева.

Награды
Награждён 3 орденами Ленина, 3 орденами Красного Знамени, орденами Суворова 1-й степени, Отечественной войны 1-й степени, 2 орденами Красной Звезды, а также медалями. 
друга світова війна, партизанський рух, партизанський рух на україні, корупція під час війни
Наверх