Вірш "Новина"

Бунчук на древку угорі
Та серга у вусі.
Зупинився у дворі
Козак у матусі.

В дорозі вірного коня
Давно зборола втома.
Та вершник друга підганяв,
Бо поспішав додому...

Вже скільки років був у Лузі
На козацькій Січі?
А тепер зробити мусить
Роботу чоловічу.

Знав, на хаті вже кулі
Підгнили й зносились.
Та у стайні всі вугли
Вже давно скосились.

Іржавіють та скриплять
На дверях завіси.
Та потрібно підлатать
Навкруг обійстя лісу...

Такі в буйній голові
Вже роїлись думи.
Привіз дарунки всім нові
Сестрі, матусі й кумам.

Як завжди в сливі нагорі
Шпаки шукають гусінь
Квітують мальви у дворі
У рідної матусі.

Та чому ж в обійсті
Нікого немає?
Чому в ріднім місці
Ніхто не стрічає?



Підійшов старий сусід
Вітається та плаче:
- Маєш вдома вдосталь бід
Молодий козаче...

Ще зимою налетіли,
Як круки татари.
Всіх сусідів полонила
Та Господня кара!

Сестру вели на аркані,
А мати з розпуки
Вже на другому світанні
Тихо склала руки...

Були взяли й мене старого,
А потім розв’язали.
Бо не коштував нічого,
Та й не зарубали...

... Лице зблідло в козака
Рука на шаблю впала.
А пізніше із мішка
Дарунки дістала.

- Візьми усе за новину
Бувай, старий козаче...
А я до Січі повернусь,
Але, не заплачу!

Бо заплаче не одна
Тепер татарська мати.
Тепер лиш воля та війна
Мене буде знати.

Були, як кремінь ті слова
Сказані з запалом.
Шаблю взяв, поцілував,
Та й поїхав чвалом...

с. Мошни 17. 07. 2007р. С. Гречуха.